Про Кирила Стеценка і українську кооперацію

Мало хто знає, що видатний український композитор Кирило Стеценко майже два десятка років свого життя брав активну участь у процесі розвитку українського кооперативного руху. На цю деталь його біографії майже ніхто не звертає уваги, хоча вона займала досить суттєве місце у ній. Донедавна ніхто також не міг достеменно зрозуміти, з якого це приводу головорусавський подільський священик о.Кирило зі своєю парафією у 1916 році відзначали у селі якесь дивне 50-річчя. Багато хто вважав це звичайним відзначенням 50-річчя когось з місцевих парафіян. Насправді ж, вони тогоріч відзначали, як і в багатьох інших українських містечках і селищах, 50-річчя початку кооперативного життя в Україні. Бо Кирило Григорович Стеценко був не тільки настоятелем місцевої парафії, а й головою правління Голово-Русавського кооперативного споживчого товариства на Поділлі й не міг опинитися осторонь відзначення вищезгаданої події, як і інші його колеги по українській кооперації. Взагалі, зародження українського кооперативного руху почалося у ІІ-й половині ХІХ століття завдяки ініціативі харківських кооператорів, які стали фундаторами першого споживчого кооперативу в Україні. 6 жовтня 1866 pоку Статут харківського споживчого товариства з 64 членів з повним (50 крб.) та 292 членів з неповним паєм було успішно затверджено відповідними губернськими управліннями і вони розпочали свою активну підприємницьку діяльність. Окрім торгівлі предметами широкого вжитку, це товариство мало свою їдальню, пекарню, фабрику овочевих напоїв, забезпечувало своїх членів паливом, ознайомлювалося з кооперативним рухом на Заході і переносило його найкращі здобутки на терени України і всієї Російської імперії. Вищезгадане товариство давало можливість істотно покращити своє життя багатьом його членам, тому невдовзі у Києві наприкінці 1868 pоку виникло друге українське кооперативне споживче товариство, а до 1870 року в Україні вже діяло 20 споживчих кооперативів з 63-х загальноросійських в імперії Романових. Згодом були і часи уповільнення розвитку кооперативного руху в Україні, але наприкінці ХІХ століття він знову почав набирати неабиякого розмаху. І, що цікаво, наш Фастівський край, як свідчать архівні документи, також брав участь у цьому процесі. Так, 28 квітня 1892 року Київське губернське правління зареєструвало статут новоствореного Кожанського волосного споживчого кооперативу Васильківського повіту, що дуже довгий час був єдиним на теренах сучасної Фастівщини. Але найбільше пожвавлення кооперативної діяльності в Україні у 90-х роках ХІХ століття сталося завдяки винаходам відомого українського кооператора – "артільного батька" М.Левитського. Коли він у 1885 p. здобув університетську освіту, то розпочав ретельно вивчати суспільні відносини в українському селі, методи ведення його господарства, а також виношувати ідеї, як його можна було покращити в інтересах працьовитих селян. Завдяки його енергійним зусиллям 29 вересня 1894 pоку в с. Февар на Херсонщині утворилась перша хліборобська спілка, так звана артіль, члени якої об'єднали свої земельні ділянки, робочу худобу і реманент, на відповідних договірних засадах спільними зусиллями вели господарство, а отримані прибутки розподіляли відповідно до кількості працюючих та площі землі. У артілі було змінено і управлінську структуру, бо нею керував не призначений економ, а староста, якого обирали голосуванням відповідно до виявленої довіри і досягнутих результатів в роботі. Успіх Феварської артілі був великим і з Херсонщини артільний рух швидко поширився на Катеринославщину, Полтавщину, Чернігівщину, Київщину та інші українські краї. У 1896 році в Україні вже діяло більше 100 спілок і кооперативно-артільний рух з України перекинувся й на інші російські терени. Наприкінці ХІХ і початку ХХ століття в Україні активно виникали і інші форми кооперативів: виробничі спілки, професійні артілі, товариства взаємодопомоги, ощадно-позичкові спілки, а згодом і кредитові кооперативні банки. Що цікаво, на початку XX століття кооперативний рух на території України почав набувати ще і підкреслено крайового та національного характеру, який проявлявся у намаганні організаційно усамостійнитися від загальноросійських кооперативних союзів, створити свої всеукраїнські центри кооперації. Але царські урядники всіляко переслідували українських кооперативних діячів з такими намірами. Але останнім багато чого вдавалося, не дивлячись на відсутність відповідної юридично-правової бази, а український кооперативний рух почав відігравати дедалі більшу роль в житті українського народу, вирішенні його соціальних і національних проблем. До цього руху активно долучались видатні українці, відомі діячі науки, культури та інших галузей. Часто саме вони були засновниками нових кооперативних спілок на місцях, організовували маси для спільної кооперативної діяльності. Активно включився в український кооперативний рух і 20-річний Кирило Стеценко. Відомо, що вже у 1902 році він став одним з фундаторів ощадно-позичкового товариства уьНасташках на Київщині. Про це ми можемо дізнатися з його «Дніпросоюзівської» анкети, яку він власноручно заповнив при вступі туди на роботу у січні 1920 року. Не полишав він зв’язку з кооперацією і після переїзду у 1910 році на Поділля. Як сам він зазначає у вищезгаданій анкеті, він був членом Тиврівського споживчого товариства на Поділі, членом Голово-Русавського споживчого товариства на Поділлі, а з 1912 року – головою його правління. Навіть, коли він переїхав до Вінниці у 1917 році, знову ж бачимо, що він був там секретарем Подільського Союзу Споживчих Товариств. Не полишав кооперативної діяльності Кирило Стеценко і після повернення восени 1917 року до Києва. У революційних подіях тих років в Україні кооперація вже відігравала надзвичайно вагому роль у соціально-економічному і політичному розвитку українського суспільства. Їй було відкрито «зелену вулицю» і у той час на теренах УНР працювало більше 7 тис. кооперативних товариств різних галузей діяльності і близько 50-ти їх союзів, кількість яких щомісячно тільки збільшувалась. Завдяки новому законодавству активно відбувався і процес організаційно-господарського усамостійнення кооперативних організацій України від колишніх загальноросійських кооперативних союзів, членами яких вони раніше були. Всеукраїнські кооперативні з’їзди, що відбулися у квітні і вересні 1917 року, висловились за створення власних загальнонаціональних українських центрів кооперації, які були швидко засновані. Протягом 1917 - початку 1918 року розпочали роботу всеукраїнські кооперативні спілки з різних галузей економічної діяльності: Дніпровський союз споживчих товариств ("Дніпросоюз”), Центральний український сільськогосподарський кооперативний союз ("Централ”), Український народний кооперативний банк ("Українбанк”), а також Центральний український кооперативний комітет (ЦУКК), що намагався на початках бути вищим представницьким та координаційним центром української кооперації. Саме українські кооператори своєю підтримкою поклали початок процесу визнання верховенства влади Української Центральної Ради і підтримали шлях до здобуття автономії і самостійності України. В цих умовах Кирило Стеценко активно долучається до діяльності Лук’янівського споживчого товариства у Києві і створеного у березні 1917 року «Дніпровського Союзу Споживчих Товариств», статут якого був затверджений ще при Тимчасовому Російському уряді («Устав Дніпровского Союза потребительныхъ обществъ въ г. Кіевъ». – Кіевъ, 14 марта 1917г.– 16 с ). Згаданий «Дніпросоюз» був найпотужнішим з кооперативних центрів України. Він розпочав спочатку свою діяльність як регіональне об'єднання споживчих кооперативів і спілок переважно Київщини. Після березневої реєстрації 5-6 травня 1917 року відбулися перші збори уповноважених «Дніпросоюзу», які обрали його управлінські органи (раду, правління та ревізійний комітет). При ньому діяли 6 основних відділів: торговий, статистично-економічний, юридичний, ревізійно-інструкторський, асекураційний, культурно-просвітницький. І хоча свою регіональну діяльність він розпочав у київських будинках по вул.Володимирській, 42, № 44 і № 46 лише з червня 1917 року, вже менш ніж через рік відбулася його реорганізація у всеукраїнський кооперативний центр – центральну Спілку споживчих спілок України, правовою підставою для чого стало рішення Всеукраїнського з'їзду споживчої кооперації 20-22 квітня 1918 року. Новий статут «Дніпросоюзу» від червня 1918 р. встановлював триланкову структуру споживчої кооперації України: місцеві товариства - районні спілки - "Дніпросоюз". Навіть, після багатьох тогочасних військових потрясінь наприкінці 1918 до його складу входило до 8 тис. кооперативів і близько 80 повітових та губернсько-окружних союзів. Слід зазначити, що частина таких кооперативів та споживчих товариств "Дніпросоюзу" була і на Фастівщині, бо ще 15 листопада 1917 року Фастівську спілку споживчих товариств було включено до його складу. Якщо до 1917 року на Фастівщині було всього 28 споживчих товариств (у містечку Фастові таке товариство почало діяти з 13 серпня 1907 року), то на момент реєстрації у Дніпросоюзі їх було вже 40. структури Дніпросоюзу займалися постачанням галантерейних і текстильних товарів, заснуванням фабрик і друкарень, видавничтвом газет, українських книжок і підручників, страхуванням і кредитуванням, оплачували працю своїх штатних і найманих для окремих робіт працівників. Засновував він і бібліотеки-читальні, театральні гуртки, кооперативні школи, а згодом і Кооперативний інститут ім.М.Туган-Барановського та "Українбанк" імені Х.Барановського при ньому. До речі, Кирило стеценко у 1917 - 1920 роках активно активно співпрацював зі всіма структурами згаданого "Дніпросоюзу". Саме він, як свідчать архівні відомості, був ініціатором створення у серпні 1918 року київської нотозбірні "Дніпросоюзу" і його нотного видавництва, яке готувало до друку велику кількість духовно-музичних творівукраїнських композиторів того часу. Взагалі, кооперативна преса у період 1917-1920 років була широко представлена на теренах України і вона дає достатню можливість відстежити діяльність українських кооперативних організацій. У той час виходило декілька десятків кооперативних періодичних видань, які містять найрізноманітніші матеріали (відозви, заяви, аналітичні статті, хроніки, виклади основних подій кооперативного життя тощо). А рекламно-довідкові видання тодішніх українських кооперативних установ (листівки, брошури, календарі тощо) дають, до того ж, можливість простежити і діяльність творчих та громадських діячів, які брали безпосередню участь у кооперативному русі. Зокрема, і Кирила Григоровича Стеценка. Цю свою діяльність він успішно поєднував з працею на державних посадах в урядових структурах УНР і Української Держави, завдяки їй мав засоби для організації багатьох українських концертів, вечорів і інших культурно-просвітницьких заходів. Але з приходом до влади більшовиків починається період занепаду як «Дніпросоюзу», так і української кооперації. Істотньо позначилася згадана зміна влади і на долі Кирила Стеценка. Навіть його самовіддана тимчасова творча праця у штатних структурах культурно-просвітницького відділу «Дніпросоюзу» у музично-хоровій секції протягом 1920 року не була гідно оцінена новою більшовицькою владою, якій не потрібно було нічого українського. Ні української пісні, ні українських книжок, ні українських культурних установ, ні української музики, ні української церкви, ні української кооперації. Вони відтоді підлягали тільки планомірному скороченню і занепаду. Мондзелевський Е.А., Старший науковий співробітник музею, мистецтвознавець-експерт
1 2 3 4 5 Категорія: Людина \| Опубліковав користувач: Celvin (16 Квітня 2013)
Перегляди: 1374 \| Рейтинг: 0.0/0

Кооперативний рух	Кооперація у світі	Кредитний кооператив
Сільськогосподарський кооператив	Споживчий кооператив	Виробничий кооператив
Житлово-будівельний кооператив	Людина	Стартап

Кількість коментарів: 0

Коментувати можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]