Шевченко закликає об'єднуватись



Меню сайта

Пошук

Сільськогосподарські Кооперативи

Сільськогосподарські кооперативи (також відомі як фермерські) - це підприємства, де фермери об'єднують свої ресурси у певних сферах діяльності.

Існує багато різновидів сільськогосподарських кооперативів: сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, які надають різні послуги своїм членам (індивідуальним сільським господарствам); сільськогосподарські виробничі кооперативи, де виробничі ресурси (земля, техніка) об'єднуються у спільне господарство; збутові, закупівельні, кредитні та багатопрофільні сільськогосподарські кооперативи. 

Приклади сільськогосподарських виробничих кооперативів – це кібуци в Ізраїлі, сільськогосподарські підприємства, що належать спільнотам селян та колективно керуються ними; Longo Mai та інші. Іноді до сільськогосподарської виробничої кооперації зараховують колгоспи соціалістичних країн, проте це були швидше державні сільськогосподарські підприємства, ніж вільні об'єднання, якими є кооперативи.

Найпоширенішою у світі формою сільськогосподарської кооперації є сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Є два основних типи сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів: закупівельні та збутові (маркетингові) кооперативи. Закупівельні кооперативи постачають своїм членам необхідні матеріали  для сільськогосподарського виробництва: насіння, добрива, паливо, техніку тощо. Маркетингові кооперативи створюються фермерами для обробки, пакування і збуту сільськогосподарської продукції (рослинництво і тваринництво). Фермери у світі також широко використовують кредитні кооперативи як джерело фінансування для збільшення оборотних коштів та капітальних інвестицій.

Чому селяни створюють кооперативи

Кооперативи як форма організації підприємств відрізняються від більш поширених приватних підприємств. Якщо мета бізнесмена – це прибуток, то кооперативи націлені на поліпшення життя своїх членів (це часто означає діяльність з нульовим прибутком). Наприклад, сільськогосподарські кооперативи часто створюються у випадках, коли фермери не можуть отримати важливі для них послуги від приватних підприємств (оскільки підприємці вважають надання таких послуг не прибутковим для себе), або коли підприємці надають послуги на невигідних для селян умовах (наприклад, занадто високі ціни). Такі ситуації характеризуються в економічній теорії як неспроможність ринку або відсутність мотивації підприємницької діяльності. Також користь від кооперативів полягає у створенні нової ринкової сили, що відстоює інтереси селян на противагу приватним підприємствам. Адже в умовах конкуренції приватні підприємства змушені покращувати умови надання послуг для селян.

Практичний сенс сільськогосподарської кооперації полягає у об’єктивній вигоді для селян об’єднувати виробництва та/або ресурси. У багатьох випадках в одноосібних господарствах занадто дорого впроваджувати ті чи інші види діяльності. Кооперативи надають можливість об’єднатися для спільної діяльності, що дає кращий результат, ніж якби та сама кількість селян працювала в одноосібних господарствах. На перший погляд може здатися, що чим більший кооператив, тим краще, але це не завжди так. На практиці багато кооперативів, мають менше 20 членів, в той час як інші можуть мати більше 10000.

Економічні вигоди – це потужний, але не єдиний стимул для формування кооператива. Важливою перевагою сільськогосподарської кооперації є те, що вони управляються самими селянами. Це гарантує, що вигоду від діяльності підприємства отримують саме селяни (через знижки або кооперативні виплати), а не акціонери підприємства.

У сільському господарстві зазвичай діють чотири основні різновиди кооперативів: автопарки, виробничі / збутові, закупівельні кооперативи та кредитні спілки.

Автопарки: сімейна ферма може бути занадто мала, щоб виправдати покупку дорогих сільськогосподарських машин, які використовуються лише час від часу, скажімо, тільки під час збору врожаю. Тому місцеві фермери можуть зібратися разом, щоб сформувати автопарк, тобто купити обладнання, яке буде використовуватися на фермах усіх членів кооперативів.

Виробничі / збутові кооперативи: сільські господарства не завжди мають транспортні засоби, необхідні для реалізації своєї продукції на ринку; або невеликий обсяг виробництва може поставити селянина в несприятливі умови щодо посередників та оптовиків. В такому випадку кооператив буде накопичувати продукцію різних господарств, іноді проводити її обробку та доставляти до каналів збуту.

Кредитна спілка: селяни, особливо в країнах, що розвиваються, зіштовхуються з високими процентними ставками комерційних банків, або навіть недоступністю кредитних коштів. При наданні позик, банки часто нараховують високі трансакційні витрати на мікрокредити, або може бути взагалі відмовлено в кредиті через відсутність застави. Щоб забезпечити джерело кредитних коштів, фермери можуть об’єднувати заощадження, які можуть бути позичені членам спілки. Також кредитний союз може залучити кредитні кошти  у комерційних банках на більш вигідних умовах за рахунок більших об’ємів, ніж одноосібні фермерські господарства. Члени кредитної спілки можуть надавати солідарні гарантії погашення кредитів. В деяких випадках виробничі / маркетингові кооперативи можуть створювати кредитні спілки в рамках більш широкої діяльності. Такий підхід дозволяє фермерам отримати більш прямий доступ до критично важливих ресурсів, таких як насіння та інвентар. Кредити на ці ресурси погашаються, коли фермер передає свою продукцію кооперативу.

Закупівельні кооперативи: сільськогосподарські закупівельні кооперативи займаються спільною закупівлею, зберіганням та розподілом сільськогосподарських ресурсів для своїх членів. Використовуючи оптові знижки та інші види економії від масштабу, закупівельні кооперативи знижують вартість ресурсів для членів кооперативу в порівнянні з прямою закупівлею у комерційних постачальників. Закупівельні кооперативи забезпечують ресурси, необхідні для сільськогосподарського виробництва, включаючи насіння, добрива, хімікати, паливо та сільськогосподарську техніку. 

Походження сільськогосподарської кооперації

Перші сільськогосподарські кооперативи створювалия в Європі в сімнадцятому столітті у прикордонних територіях, де дружини і діти прикордонників жили разом в організованих сільськогосподарських кооперативах.

Перші цивільні сільськогосподарські кооперативи були створені також в Європі в другій половині дев'ятнадцятого століття. Пізніше вони поширилися на інших континентах. Вони стали одним з інструментів розвитку сільського господарства в країнах, що розвиваються. Фермери також кооперувалися для створення товариств взаємного страхування.

Сільські кредитні спілки були створені в ті ж часи з початковою метою надання сільськогосподарських кредитів. Деякі з них стали універсальними банками, такі як Crédit Agricole або Rabobank.